#
ВІЙСЬКОВА РЕЛОКАЦІЯ 2: ІНТЕРВ’Ю МОДЖЕМЕРІВ

Наша перша стаття про військову релокацію ззовні вийшла такою, якою є: важкою, трохи сумбурною, але життєвою та реалістичною. Нам вдалося розповісти історії наших моджемерів без літературних прикрас. Узяли лише те, що нам віддали, трохи почаклували над магією тексту і віддали вам. Через якийсь час ми почали отримувати фідбеки від тіммейтів, головний з яких: “Коли друга частина?”.

Якщо чесно, то вже заздалегідь була чітка структура: перша стаття буде про тих, хто виїхав, а друга — про тих, хто залишився. Тому якщо це не те, чого ви чекали, то нам все одно хотілося б, щоб ви повністю прочитали цей матеріал. Можливо, він навіть щільніше “доторкнеться” до вашого розуму і викличе емоції, про які ви давно не згадували.

Приємного читання!

  • Олександр, Product Manager

Київ, Україна

Добрий день! Мене звуть Олександр. З 2007 року я разом із сім’єю переїхав до України. За цей час я встиг закінчити школу, університет, познайомитись із війною 2014-2023 років. Бувши іноземцем, який все своє життя прожив в Україні, моя історія не є унікальною, але й не такою типовою.

Війна для мене була очікуваним результатом: моя сім’я знайома з подіями в АТО, тому можливість повномасштабного вторгнення очікувалася. У нас був продуманий план пересування містом, якщо дороги будуть заповнені машинами, та точка збору за містом. Конкретної дати ніхто не знав. Я тоді взяв відпустку на 24-е число, щоб заїхати до університету та забрати документи, але, прокинувшись уночі, зрозумів, що плани змінюються. Я швидко скоординувався з батьками, розбудив дівчину, ми оперативно почали збиратися на випадок прориву до Києва. Рано вранці на вулиці було не так багато людей, я встиг зняти готівку, купити продукти, що довго псуються, і воду. Тоді я працював на посаді Business Development в іншому місці. Займався українськими партнерами та компаніями, тому 24-го числа написав усім партнерам, що тимчасово потрібно призупинити всі угоди, бо безпека є найважливішою.

Усім співробітникам компанії видали неофіційні відпустки на невизначений термін зі збереженням зарплати, тому на першому плані була війна, а не робота. У перший день ми змогли з друзями організувати онлайн наглядову посаду. Це було розкішне рішення в умовах нестачі інформації.

Ми зібралися групою добрих знайомих та друзів в одному дискорді, чергуючи позмінно, щоб кожен міг виспатися. Так ми знали, в якому районі міста що відбувається, де небезпека, як близько ворог підійшов до того чи іншого району. Як приклад роботи: на 3-й чи 4-й день війни ракета потрапила в штаб СБУ в Києві — про це стало відомо лише місяць тому, оскільки інформацію було засекречено. Під час чергування хлопці змогли за напрямом диму та звуку, картами та логікою вирахувати місце того прильоту та визначити, що це об’єкт, який належить СБУ. Зараз цей штаб перетворився на гарне ком’юніті людей, які стали знайомі через війну.

Перший тиждень війни для мене був активним. На 4-й день моя дівчина поїхала з Києва евакуаційним потягом, а батьки відправили молодшого брата до Тернопільської області. Цього дня був приліт за 200 метрів від моєї квартири, який зруйнував велику кількість поверхів (фото через пів року з моменту прильоту).

Оскільки місця у ТРО Києва просто банально не було, завдяки знайомим я зміг стати частиною ТРО в області, де провів якийсь час. Не скажу, що навички, набуті на роботі, мені не знадобилися там: вміння вести переговори, тримати впевнену та міцну позицію, домовлятися та й просто спілкуватися з людьми — все це виявилося корисним. Це був перший раз, коли я тримав бойову зброю в руках, а від припливу адреналіну ставало складно мислити. Все, як у всіх; одягнений у щось; головне, що тепло; зате на потрібному місці та здатний захистити себе та оточення. Навички, які я здобув під час оборони Києва, вплинули на мене як на особистість.

Коли розпочалася війна, а масштаби того, що відбувається, стали очевидними, компанія виплатила всім співробітникам додаткову суму грошей і зберегла зарплати, — навіть враховуючи, що робота всієї компанії була паралізована. Наш відділ у такий спосіб протримали приблизно чотири місяці. На жаль, після цього в компанії пройшла велика хвиля скорочень, яка була для всіх несподіванкою. За моїми оцінками, компанія втратила близько 60% співробітників та весь відділ Business Development.

Закінчивши роботу, приблизно місяць займався розвитком мілітарі спрямування в собі. Навички поводження зі зброєю, медицина (зокрема, тактична), курси, тренінги та практика. Це все перейшло в окреме хобі — високоточну стрільбу, якою я займаюся досі.

Після того, як став відчувати впевненість за своє життя та життя навколишніх, я почав шукати нове місце роботи, оскільки банально всі заощадження закінчилися та були інвестовані в нові та актуальні знання.

Так я потрапив у MOJAM, чому неймовірно радий. За час, проведений на полігонах і підвалах, я встиг переосмислити те, чим хочу займатися, а саме створювати щось нове, що й роблю зараз.

З емоційного погляду за час війни я став обережнішим, почав більше вслухатися в те, що говорять люди та що відбувається навколо. Я можу з упевненістю сказати, що став краще розуміти людей. Ну і, напевно, найважливіша навичка — це терпіння і здатність робити щось довго, не втомлюючись. За це я хочу сказати спасибі моєму першому блокпосту, де доводилося по 15 годин стояти на одному місці та просто чекати весь час наготові.

Місяць тому до будинку, до якого я переїхав, прилетіла ракета. На жаль, постраждали та загинули люди. Нехай я вже давно не перебував в умовах підвищеної небезпеки, але всі навички, набуті за війну, виявилися корисними. Допомога людям під час евакуації, пошук правильного маршруту, щоб вийти із завалів, та вміння у критичній ситуації залишатися з холодною головою. Ну і спорядження, яке я купував начебто для хобі, виявилися корисними в реальній ситуації.

Окремо хочу подякувати компанії MOJAM, яка під’єдналася до збору на допомогу людям, які постраждали від цього прильоту. На цей момент 300 мешканців втратили своє житло та не знають, коли зможуть до нього повернутися.

Війна — це сильне випробування кожної людини як із морального, так і психологічного погляду. Це можливість змінити себе як особистість, навіть не помічаючи цього. Бувши в постійному стресі та страху від повітряних тривог, багато людей ламаються, змінюються.

Я дуже хочу, щоб усе закінчилося якнайшвидше, і намагаюся допомагати підрозділам, які знаю або потребують допомоги. Для всіх, хто переживає важкі ситуації в житті або кому потрібна психологічна допомога, можу порадити організацію, в якій працює моя мама. Потрібно залишатися сильним, попри все, що відбувається!

  • Максим, Recruiter

Харків, Україна

Всім привіт! Мене звати Максим. Я з Донецької області, з маленького села. У 2010 році поїхав навчатися в Донецьк у Державний університет інформатики та штучного інтелекту. У 2014 році переїхав у Харків, а майже через 10 років знову довелось їхати. 

За день до повномасштабного вторгнення відкидав думку про початок війни. Знову. Посидів декілька днів у бомбосховищі, відчувши, що таке авіаційна бомба, яка падає поруч, і зрозумів, що потрібно їхати з Харкова. Переїхавши в Дніпро, через декілька тижнів потрапив під скорочення і вийшов на ринок для пошуку нового місця роботи.

Одразу ж написав рекрутеру Ромі, що в мене в резюме є досвід і, можливо, тепер пошук роботи буде легшим) Він сказав, що в них відкрита вакансія — вимоги є більшими, ніж у мене є зараз досвіду, але можу спробувати. Співбесіда була доволі довгою по часу, але цікавою. Сподобалось, що мене “ганяли” по різних питаннях і розглядали не лише фактичний досвід, який був, але і дивились потенціал (куди я рухаюсь). Дуже сподобався підхід до процесу найму, графіку роботи та системи контролю. Для мене важливо залишатись максимально самостійним і автономним, щоб насамперед відштовхуватись від своїх навичок, але водночас мати надійних колег, до яких я завжди можу прийти. 

Пропрацював із MOJAM менш як рік і через певні причини нам довелось розійтися, але це був найкращий період, якщо говорити про співпрацю. Дуже класна і професійна команда, сильна підтримка зі сторони компанії (застав період, коли вимикали світло, і взагалі почав працювати в перші місяці війни; різні активності, які допомагають розвиватися і відпочивати). На цю мить співпрацюю з MOJQM як фрилансер, але є відчуття, ніби я і є частиною команди)

  • Данило, Content Manager

Київ, Україна

Напевно (як і для всіх українців), початок війни був вибиванням землі з-під ніг. Якщо постаратися коротко описати, то перші пів року не було жодних сил, бажання та мотивації робити хоч щось. Будь-яка робота, завдання тощо здавалися абсолютно безглуздими в контексті часу та епізоду, в якому ми перебували. Але, як би це не було дивно, на зміну повного спустошення прийшло нове почуття — бажання, попри все, продовжувати йти далі.

Як би не було зараз важко, як би не хотілося опустити руки, сидіти та скаржитися на життя та його несправедливість, прийшло просте усвідомлення: доля не посилає нам труднощів, з якими ми не можемо впоратися. Занадто багато сил і людських життів було покладено, щоб ми могли продовжувати далі існувати, жити, допомагати собі та іншим. Проста думка: “Якщо ми все це переживемо, то в майбутньому не потрібно буде про щось турбуватися. Буде про що розповісти онукам”.

Саме усвідомлення цих досить приземлених, але очевидних речей допомогло досить швидко перебудуватися до нових реалій. Особисто для мене — це повністю змінити вектор роботи (за яким я йшов останні кілька років), почати новий “шлях” у роботі та інакше дивитися на звичні речі.

  • Віка, Brand Manager

Одеса, Україна

Я з Харкова — тут уже все може бути зрозумілим 😄 Мені “дуже пощастило”: за тиждень до війни звільнилася з попереднього місця роботи. Потім я зустріла свій 35-й день народження (він у мене 20 лютого) і хотіла пару тижнів відпочити перед тим, як поринати в пошуки нової роботи, бо попередня мене виснажила. Скажімо так, відпочила я трохи більше, ніж пару тижнів))) 

Початок війни я зустріла, як і всі українці, десь о четвертій ранку. І сподівалась, що то хтось, трохи дурний, запустив під ранок феєрверки. На жаль, все було зрозуміло вже тоді, але чоловік вийшов перевірити, що то за гучні звуки. Хтось на вулиці сказав, що летів літак і скинув бомби кудись на край міста. Ну, а далі ви все знаєте: постійні обстріли Харкова, переховування в підвалі дому, світломаскування, очікування найгіршого, нескінченні тривоги та невідомість. На початку війни здавалось, що це на пару днів, потім усі домовляться і знову буде все спокійно. Наївність вищого рівня, але думати інакше просто не хотілося. Все, що відбувалося, здавалося занадто нереальним. У підвалі ми просиділи десь тиждень, а коли обстріли почали посилюватись, то вирішили виїжджати, бо гупало дедалі ближче і ближче.

І от в якийсь день (без попереднього планування) ми вирішили їхати. Речі вже були зібрані, тож ми дочекалися, поки буде перерва між обстрілами (рахували їх та розуміли, що в нас є десь пару годин), схопили кішку Булку і поїхали спочатку на Олексіївку за моєю мамою, а потім на Холодну гору за мамою чоловіка (це дві різні частини міста — для тих, хто не знає Харків). Ще встигли підхопити сина якогось колеги мого чоловіка. Виїжджали ми 1 березня — в той самий день, коли прилетіло в Харківську ОДА. Цей вибух тепер назавжди в моїй пам’яті. А вже коли були за містом, то дізнались, що через хвилин 10-15 після нашого виїзду в те саме місце, де ми повертали, прилетіла ракета. До Полтави ми їхали мовчки. 

Щоб довго не розповідати про “пригоди”, просто скажу, що з Харкова до Кам’янця-Подільського ми їхали десь п’ять днів. Дуже вдячні тим людям, які прихистили нашу сім’ю у Вінниці та в самому Кам’янці-Подільському. Звісно, що все житло було зайнято, ми нічого не знайшли, але в наших кумів було місце для однієї людини в домі, а у друзів у Кракові була квартира, яку нам готові були здати. Тож чоловіка ми висадили в передмісті Луцька, а я повезла наших мам і кішку в Краків. Народу на кордоні було просто жесть як багато! В черзі ми простояли годин так 12-14, а в цілому до Кракова добиралися понад добу. По приїзду я довго сиділа і дивилася в стіну.

Загалом у Кракові ми провели десь близько трьох місяців. Я багато ходила пішки, шукала роботу та займалася класним проєктом HelpTheHelper, який розповідав про наших волонтерів та мав на меті залучення грошей для них. На цій платформі можна було задонатити будь-якому волонтеру, історія якого сподобалась. На жаль, ми закрили проєкт, бо у всіх позакінчувалися гроші й треба було працювати. Роботу я знайти не могла, бо всюди мені надходило таке сповіщення: “Ви overqualified, а зараз нам такі спеціалісти не потрібні”, тож доживали ми на мою зарплатню і допомогу чоловіка. Десь наприкінці травня біль всередині почав ставати більшим. Я зрозуміла, що не можу жити не в Україні та хочу повернутися, щоб проживати це все разом із країною, і знову бачити свого чоловіка. В такий складний період бути разом дуже важливо. 

Поговоривши, ми з чоловіком вирішили, що поїдемо в Одесу. Ми там жили до 2022 року і непогано знаємо місто. Ну і розуміли, що орки не дістануться туди, хоча розмови про це були постійно, а одесити бачили на горизонті їхні десантні кораблі. Але ми харків’яни, які стали такими розлюченими, що готові були всіх помножити на нуль, тож вирішили їхати на початку червня))) Микола поїхав із Луцька до Одеси та винайняв квартиру, а ми з подругою і кішкою Булкою вирушили на автівці додому. 

З того часу і дотепер ми живемо в Одесі. Все літо 2022 року я ще шукала роботу. І поки шукала, то збирала гроші на придбання автівки подрузі із ЗСУ, робила для солдатів горіхові батончики та інші смаколики, збирала речі для переселенців та ще багато іншого. Восени я знайшла роботу в MOJAM, саме перед обстрілами ТЕЦ і блекаутами (я вже говорила, що я “щасливчик” 😁?)). Компанія надала нам бюджет на акумулятори, а (дякувати Богові) в нашому домі було оптоволокно. Тож я працювала майже без перерв. Нам із Миколою було достатньо нашої невеличкої зарядної станції, — хоча ситуація в Одесі була дуже важкою, бо світла не було досить довго.

А щодо обстрілів: ну, звісно, це впливає, але тримаємось. Коли поруч ті, з ким хочеться щось створювати й коли ти знаєш, що твій дохід може бути спрямований на допомогу країні, то всі обстріли вже не настільки важливі. Хоча, звісно, моральний стан бажає кращого, бо бачити з вікна те, як збивають шахеди та ракети, — це не дуже приємно)) І я вам скажу, що візити до Харкова нереально допомагають. Поранене, але незламне і дуже гарне місто. Кожному, хто ще не бував там, дуже раджу завітати. Такого духу, віри та сили я не бачила ніде. Одразу після обстрілів усе прибирається за лічені години, а світло дають так швидко, що іноді й не помічаєш, що взагалі щось було не так (у порівнянні з Одесою це просто швидкість світла). 

Але ми живі та здорові. І це все завдяки Силам оборони України. Я безмежно вдячна їм за службу, ціную їхній подвиг та доземно вклоняюсь. Усім нам бажаю, щоб це все скоріше завершилося, і ми звільнили всі землі. 

  • Післямова від MOJAM

Статті вийшли різними: перша показувала, як важко бігти, озираючись на будинок, а друга — що залишитися не так просто, але кожен день, проведений вдома, тільки міцніше стягує в голові думки: “Нам потрібна лише перемога”, “Ми боремося за неї”, “Ми не відступимо”. Наші хлопці, які перебувають в Україні, майже щодня стикаються з, на жаль, звичним фактором — повітряною тривогою. Це не може не жахати: дивишся ролик, а під час сигналу люди спокійно йдуть за чашкою кави — меланхолійно, бездумно. І нехай комусь, хто далеко, війна здається луною чи відлунням, але потрібно пам’ятати, що завжди є тіммейт, який саме цієї секунди працює під звуки сирен.

Не припиняйте донатити. Не переставайте вірити у ЗСУ.

Ваш MOJAM.

Також може зацікавити
18 Трав 2024 IT-КОНФЕРЕНЦІЯ DOU Day IT-КОНФЕРЕНЦІЯ DOU Day

Цими вихідними в Києві пройшла просто феєрична подія. Столиця зібрала айтівців з усієї країни на конференції DOU Day. Понад 1600 гостей, десятки доповідей та стендів, зірки індустрії як спікери та приклад світлого майбутнього України. Просто ВАУ 🔥 DOU – це ком’юніті людей, що живуть новітніми технологіями й, звісно ж, серед них наші тіммейти є важливою […]

Більше
09 Квіт 2024 PGL CS 2 MAJOR x MOJAM PGL CS 2 MAJOR x MOJAM

Це було легендарно. Кожен BRO та кожна SIS не забудуть цього найджемерського експіріенсу. Ми все ближче до моменту порівняння фіналу Ліги чемпіонів та Супербоула до Мейджору. Чи не чудово це?  Ми завжди слідкуємо командою за топовими подіями в світі кіберспорту і тільки-но прогримів наймасштабніший турнір у світі Counter-Strike – PGL CS2 Major 2024, який проходив […]

Більше
24 Лют 2024 MOJAM х ВОЛОНТЕРИ: 2 РОКИ ДОПОМОГИ MOJAM х ВОЛОНТЕРИ: 2 РОКИ ДОПОМОГИ

Чи пам’ятаєте як було до 24 лютого 2022 року? Ніби цього часу ніколи й не було. Цей день розпочав нову історію для кожного моджемера та українця. Два роки ми боремося за своє майбутнє і обов’язково переможемо. Українці показали світу, як виглядає єдність та незламність. Але що ми відкрили одне в одному? Щирість. Щирість бути собою […]

Більше
Тягни мене
#
Ми використовуємо файли cookie, щоб покращити роботу нашого веб-сайту та покращити взаємодію з користувачем. Політика файлів cookie